Батькам підлітків
Народження дитини — це щастя для кожної родини. Ти опікуєшся, підтримуєш у всіх починаннях, радієш, що таке янголя охоче ділиться своїми думками, переживаннями та мріями.
Але в один момент, ти навіть не можеш зрозуміти, у який саме, твоє янголя вже не радує тебе усмішкою, а постійно кричить та закривається в кімнаті. І дізнатися, про що воно думає чи мріє, вже геть нереально.
Вітаю, тобі доведеться пізнати всі принади підліткового віку і пройти крізь них разом зі своєю дитиною. Для того, щоб все це було максимально легко та просто, треба правильно вибудовувати стосунки з підлітком.
Пубертатний період у кожної дитини може початися у різному віці. Це залежить від генетики, але в середньому у дівчат це 10-13 років, у хлопців — 11-15 років.
Ні для кого не секрет, що дівчата випереджають хлопців у фізичному розвитку. Саме в цей період треба «нагострити вухо» і слідкувати за зміною поведінки своєї дитини.
Підліток переживає фізичні зміни — це для нього шок. Всі його однокласники також проходять крізь це, і в їхньому маленькому соціумі починають формуватися нові групи, критерії оцінювання, авторитети і тому подібне.
Тож важливо цікавитися, як справи в школі, не тільки через оцінки, а й через стосунки з однокласниками. Та допомагати підлітку справлятися з труднощами, долати комплекси та підкорювати нові вершини.
Підлітки мають дуже тонку та делікатну психіку, будь-яке неправильне зауваження чи образа можуть надовго закріпитися у його пам’яті і стати породженням комплексів та психологічних травм. Тому головне — не тиснути на підлітка у спілкуванні.
Варто пам’ятати, що підліток — вже не дитина, а майже доросла особистість.
Треба не вказувати, що йому робити, а запитувати його думку з будь-якого приводу. Потрібно потихеньку уводити його в доросле життя. Таким чином батьки показують, що довіряють своїй дитині і її думка важлива для них.
Перше, що ми маємо знати — підлітковий вік поділяється на різні етапи. З 10 до 13 — це молодший підлітковий вік, з 13 до 15 — середній і з 15 до 18. Далі підлітковий вік завершується.
І весь цей довгий проміжок часу відбувається становлення дитини як особистості.
– Яким чином це відбувається? Дитина це маленька копія своїх батьків.
Як поводять себе батьки, так само і буде поводити себе дитина. Це все відбувається не свідомо, завдяки дзеркальним нейронам в нашому мозку, які копіюють поведінку інших людей,
Дзеркальні нейрони — нейрони головного мозку, які збуджуються як при виконанні певної дії, так і при спостереженні за виконанням цієї дії. Ці нейрони можуть бути задіяні у розумінні дій інших людей і у вивченні нових навичок шляхом наслідування.
– Перш ніж налагоджувати стосунки з дитиною-підлітком, батькам треба спочатку розібратися в собі.
Часто батьки самі відштовхують своїх дітей. Вони мають свої особисті проблеми, травми дитинства, тривоги, страхи та хвилювання.
І коли дитина хоче чимось поділитися, батьки переносять свої хвилювання на дитину, навантажують її своїми проблемами, і вона вже ні про що не хоче говорити.
Тож батькам спочатку треба знайти контакт із собою. Навіть, коли батьки з підлітками звертаються до психолога, то на сеанси ходять окремо батьки і окремо діти, і професіонали працюють з кожним окремо.
Батьки також мають свої травми, і також виросли в неідеальному світі, тому намагатися зробити ідеальну дитину — нереально.
Щоб дитина почала вам відкриватися, до неї треба проявляти справжній інтерес. Показувати, що вам дійсно цікаве життя підлітка.
Не просто перевіряти щоденник та цікавитися шкільними подіями, а й інтересами дитини. Дізнатися про її улюблені книги, фільми, заняття, шкільні предмети, погляди на життя та інше, що може розкрити для вас вашу дитину.
Але головне при цьому не порушувати особистих кордонів, тобто в дитини має бути особистий простір.
Серед батьків є два види лідерства: авторитарний та ліберальний.
Батьки першого типу є строгими й вказують на те, що все буде тільки так, як вони того хочуть. Другий тип батьків взагалі нічого не вказує своїм дітям, погоджуються з ними в усьому, тому підлітки ладні робити, що забажають.
Ці два типи — це як дві крайності, тому, щоб у вас були хороші стосунки з дитиною, ви маєте знайти золоту середину, встановити баланс.
Підлітки вважають, що вони дорослі, а в кожного дорослого є свої обов’язки. Тому треба дійти з дитиною певної згоди.
Наприклад: ти можеш грати в комп’ютерні ігри по 2-3 години на день, якщо ти цього хочеш, але перед цим ти обов’язково маєш зробити домашнє завдання та помити посуд.
Також треба знати круг спілкування своєї дитини — і не тільки по розмовах дитини, а й особисто. Для цього треба запрошувати їх у гості.
Діти добре проводять час у вас вдома, а ви, в свою чергу, як батьки дивитесь на них, дізнаєтеся, що це за люди, як вони виглядають, які в них інтереси.
Яким чином ви ще можете дізнатись з ким спілкується ваша дитина? Будете порушувати кордони — це не правильно. Будете в неї випитувати? Можливо вона і сама до кінця не знає тих людей, з ким спілкується.
Є один момент, і тут дуже важливо вчинити правильно.
Цей момент наступає тоді, коли діти приходять і розповідають, що вони зробили якусь «шкоду». В цей момент більшість батьків реагують неправильно. Вони починають казати: «Та як ти міг?», «Що ж ти накоїв?», «Це дуже погано, такого не можна робити» і тому подібне.
Цього категорично не можна робити.
Варто один раз так сказати, й дитина назавжди закриється від вас. Іншого разу вона не прийде вже і не розкаже вам нічого. «Шкоду» вона, звісно, буде робити і надалі, але казати нікому не буде, адже довіра до батьків зникне.
Найголовніше — приймати дитину такою, якою вона є. Зробила вона щось погане — вислухайте її і намагайтеся зрозуміти, чому вона це зробила. Вона все ж таки прийшла і розповіла вам, значить вона вам довіряє і потребує вашої допомоги.
Вона не звернулася до друга чи подруги, не почала шукати поради в інтернеті, а прийшла до вас, до батьків — це треба цінувати, адже все тримається на довірі.
Згадуйте себе у їхньому віці. Запитуйте себе: «що я приховував від своїх батьків? А чому я це приховував? Чи хочу я, щоб дитина моя це приховувала?». Пам’ятайте про дзеркальні нейрони в нашому мозку і про те, що поведінка ваших дітей скопійована з вас.
Дитині у підлітковому віці потрібен наставник.
Вона може обрати собі за наставника людину з поганої компанії, яку вона вважає «крутою» і це, звісно, може погано вплинути як на дитину, так і на її подальше життя.
Підліткам треба якийсь авторитетний дорослий, з якого вони будуть брати приклад.
Дуже добре, коли дитина займається спортом і в неї є тренер. Зазвичай тренери — це люди, які чогось досягнули в спорті, в минулому мають хорошу кар’єру, мають високі моральні цінності та сильний характер, ведуть здоровий спосіб життя та завжди у них є цілі, яких хочуть досягти.
В такому оточенні дитина буде замотивованою і зацікавленою.
І якщо у підлітка є якісь непорозуміння з батьками, він може поділитися своїми переживаннями з тренером або ж іншою людиною, яку він взяв собі за приклад.
Найголовніші помилки у спілкуванні з підлітками: знецінення, звинувачення, критика.
Не знецінювати. Коли дитина каже, що погано себе почуває, особливо морально, що вона нервує, хвилюється, їй неспокійно на душі, не варто закривати на це очі. Особливо не треба казати: «Які у твоєму віці можуть бути проблеми? Випий чай з м’ятою, заспокойся і все пройде».
Ні, не пройде. Таке ігнорування проблеми може призвести до небезпечних наслідків.
Не звинувачувати. Якщо дитина щось скоїла погане або принесла зі школи низьку оцінку, не 12, а 8, то треба їй пояснити, що 8 це також нормально, і що це не сильно впливає на життя дитини.
Коли ж батьки звинувачують дитину, що треба було заробити 12, і внушають їй думку, що вона має бути відмінником – це призводить до розвитку комплексів і заниженої самооцінки.
Не критикувати. Неконструктивна критика, типу: «Ти це не так зробив», «Ти це не так поклав» або ж «Ти винний у тому, що все пішло не так» дає підлітку сильне почуття провини.
Це закріплюється у підсвідомості так сильно, що решту свого життя людина почуває провину за все: не так подивилася, не те сказала, не так зробила завдання від керівництва та інше.
Уяви, яким може вирости підліток, якщо робити всі ці речі. Це буде зажата, закрита в собі людина, для якої світ здаватиметься сірим і не зрозумілим.
Підліток постійно знаходиться в пошуках себе, хоч він і вважає себе найрозумнішим за всіх і думає, що знає, що він хоче від життя — це не так.
Людина повністю формується до 25 років, і навіть після 25 може знаходитись у пошуках себе та улюбленої справи.
Тож, коли дитина каже, що хоче займатися малюванням — відведіть її до художньої школи, але не чекайте, що це буде другий Леонардо да Вінчі.
Якщо через кілька місяців вона скаже, що хоче займатися футболом — запиши її у футбольну команду. А якщо через рік скаже, що хоче грати на скрипці — не треба кричати, що на футбол пішло багато часу та коштів, а спокійно відведи її до музичної школи.
Головне пам’ятайте, що дитину треба підтримувати і хвалити, і не думати, що за кілька місяців підліток стане професіоналом у певній сфері.
Не забувайте, що підліток знаходиться у пошуках себе і свого улюбленого заняття, яке, можливо, потім стане його професією. Давайте дитині вибір, підтримку і любов — це найголовніше, — говорить психолог.
Підлітковий вік — найтяжчий період нашого життя, ми переживаємо зміни — як фізичні, так і моральні. Нам тяжко і ми потребуємо підтримки. Згадай себе.
Бути батьком — нелегка робота. Ти ніби на мінному полі. Бачиш перед собою ціль, до якої не так вже і далеко, але один неправильний крок і ти можеш втратити все.
Ніхто не може дати чіткої інструкції як діяти, адже діти — це маленька копія батьків. Дзеркальні нейрони, пам’ятаєш? А кожна людина — індивідуальна, тому до кожного підлітка потрібен індивідуальний підхід.
Тож варто замислитись над своєю поведінкою. Провести роботу над собою, пропрацювати свої проблеми і травми, а потім вже ти зможеш знайти підхід до дитини.
